Проби пера

Варвус Антон, 5-Б

Зима

Красива, чарівна

Мандрує, малює, чарує

Зима красиво дивує світ.

Королева

Лупул Максим, 5-Б

Кобзар

Кобзаря сьогодні всі читають, 

Особливо "Заповіт" пам" ятають,

 Бо така настала в нас година:

Знає Шевченка кожна дитина.

Тараса-Пророка, сина народу любіть!

Речника істини слово Ви бережіть!

Шевченко

Геніальний, талановитий.

Навчає, надихає, захоплює.

Видатний письменник славної України.

Кобзар.

Акровірш "Тарас"

Ти істини сіяч, Пророк!

А також вчитель наш.

Речник істини і правди син,

Аякже, в Україні ти такий один

Сьогодні ми пишаємося ним!

Акровірш "Кобзар"

Кобзаря сьогодні всі читають,

Особливо "Заповіт" памятають.

Бо така в нас настала година;

Знає Шевченка кожна дитина.

Автора, Пророка, сина народу любіть!

Речника істини, слово його бережіть!

Шилова Віолетта, 5-Б

Осінь

Ось палахкотить калина,

Горобина і шипшина.

Не вгаває щедра осінь,

А малює неба просинь.

Ще тоненькі павутинки.

Сірий дощик і хмаринки.

Пензлик біга безупину.

Гарна в осені картина.

Дедилюк Вікторія, 5-Б

Рідна мати
Свою маму дуже я люблю,
Як зіницю ока бережу.
Про неї я складатиму пісні,
Ніжні, милі, дзвінкі, голосні.

Бо мама в мене - найкраща в світі,
Завжди зможе мене зрозуміти.
Наймиліше слово - мами,
Ласкаві руки - у мами.

Безмежно я тебе, матусенько, люблю.
Чарівну, милу посмішку твою!
Усе життя я буду пам" ятати:
Мій ангел-охоронець - рідна мати!

Мова

Рідну мову калинову

Буду завжди я любити,

Бо мене навчила нею

Рідна ненька говорити.

Солов" їна мова нас чарує,

Нехай в країні тільки мир панує!

Друзі, свою мову не забувайте!

Про рідну Україну дбайте!

Пригор Олена, 5-Б

Осінь

Барвиста, веселкова

Прикрашає, фарбує, золотить

Ліс стає кольоровим щодня

Художниця

Кривохижа Олександра, 5-Б

Осінь
Осінь в нас гарненька,
Пора - коротенька.
Скоро вже зима настане,
Холодно й морозно стане.

А листочки я зберу,
Їх у книжці збережу.
А зимою в теплій хаті
Буду їх я розглядати.

Милинка Ігор, 5-Б

Дружба

Дружба – це понад усе.

Життя радість нам несе.

Разом з другом можна все зробити

Тож без друга не прожити.

Мир
Мир в Україні  таки буде,
Його чекають дуже  усі люди.
Світанки мирні, вечори казкові
Щастя й радість  у цьому  слові.

Сметанюк Юлія, 5-Б

Мова 
Мову мама з молоком вливає,
Одразу любиш ти її,
Мова піснями душу крає,
Аж дух захоплює мені.

Проданюк Ксенія, 5-Б

Мова
Моя рідна мова - мова українська!
Ніжна, мелодійна, материнська.
На усе життя її запам" ятала:
 З колиски нею мама казки читала.

Можна мов багато знати,
та рідну мову треба шанувати!
Я по-українськи люблю говорити!
І по-українськи буду  Господа молити!

Піскарьова Поліна, 5-Б

Мама
Найдорожча людина в світі для мене - мама,
Вона щодня, як сонце, сяє, як ластівка літа,
Запам" ятай, дитино, такі прості  слова:
Ріднішої людини в житті, ніж мама, в нас нема!

Українець Інна, 9-А

Серповересень

Серповересень. Соняхи схилились.

Солов'ї  співати стомились.

Смиренно споглядає сад самотній.

Сумний світанок синій.

Сивочолий степ сумлінно

Світ сховає  сновидінням 

Сонно сходить сонце спокусливе,

Сипляться смачні солодкі сливи.

Стежка стоптана соталась

Сліди скляної совісті сховались.

Спогад світить сонцесяйно.

Смутно. Сніг студений. Спонтанно.

Плитчук Антоніна, 8-А

Шевченкове слово

Моє серце плаче, не вмовкає,

Тяжкі часи кріпацтва і неволі,

Про них у Кобзаря я з тугою читаю,

Сльоза тим часом котиться поволі...

Душа болить за рідне слово,

Яке шевченковим зоветься

Вогонь палає серця мого,

Любов'ю до Кобзаря іскриться.

Кайдани рвемо під пророче слово,

Народ кують наш довгії віки,

І правда з нами буде знову,

І слово віще в душах - навіки.

Ботук Катерина

Акровірш "ПОЕТЕ НАШ" 

Письменник,  талановита   він людина,

Описує важке життя кріпацьке.

Еге ж, знає Кобзаря уся шкільна родина!

Тарас, Предтеча, Вчитель і Пророк…

Ефектні рядки «Заповіту» читаймо!

Немає інших слів, він – істини  сіяч!

А також сирота, повстанець… видатний діяч.

Шевченко – України і народу вірний син!

 Сенкан 

Франко

Геніальний, талановитий

Повчає, надихає, захоплює

Видатний письменник славної України

Каменяр

Акровірш "ІВАН ФРАНКО"

І рученьки терпнуть і душа болить,

Все ніби інше, тільки мов із нами,

Апостол-каменяр веде розмову,

Нам радить стати теж каменярами

Фортуні не дивитися у вічі,

Ретельно нести вгору хрест тяжкий,

А там, з гори кричати на весь світ,

Най чують вороги, що ми є вільні,

Коли народжені для щастя і любові…
О воріженьки, кара вам Господня!

Українець Інна

АТО

Дружина.  Діти.  Дім. Робота.

Новини. Повістка.  Піхота.

Майдан. Війна. Кохання.

Смерть і розпач. Сум. Зізнання.

Бій. Граната. Крик. АТО.

Полон. Знущання. Утома.

Снайпер. Міна. Куля. Постріл.

Небо. Подвиг. Град. Обстріл.

Думка. Щастя. Теплота. Турбота.

Дружина. Діти. Дім. Робота.

Погляд. Подих. Снайпер. Вибух.

Тиждень. Місяць. Холод.

Гірське. Авдіївка. Попасна.

Широкине. Артемівськ. Щастя.

Станиця. Мар'їнка. Дзержинськ.

Айдар. Азов. Донбас – контракт.

Мобілізація. Добровольці. Герої . Факт.

Жорстокість. Жадібність. Війна.

Дружина. Діти. Дім. Душа

Мар’яна Кельман

Лист до солдата

Доброго дня, солдате! Мій дорогий солдате!

      Щасливі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. Навіть не розуміючи, що таке суверенітет, змалку я чула і знала про незалежну Україну. Справжнє осмислення суверенності прийшло лише тепер, коли Ти, солдате, ризикуєш життям, за свободу моєї країни. Саме Твоя сміливість і героїзм заклали в моє серце почуття гордості за свою Батьківщину.

   Щовечора всією сім'єю тривожно дивимося новини по телевізору. Почуття патріотизму гордості пробуджують у мені репортажі зі Сходу. Стаю очевидцем відчайдушних боїв захисту рідної землі від ворога, вболіваю за звільнення полонених з неволі, щиро співчуваю жителям міст і сіл, які постраждали від воєнних дій, особливо беззахисності людей похилого віку і нікому нічого не винним дітям, мрію про вільну Україну без війни.

    Я захоплююся Твоєю сміливістю, хоча і розумію, що Тобі багато чим доводиться ризикувати заради мого миру. Я радію, що в моєму домі все ще тепло і світло, і Дякую за це саме Тобі. Твій внесок у мій домашній затишок і українську незалежність неоціненний!!!

     Я ніколи раніше тебе не бачила, але в моїй уяві Ти молодий і дуже гарний, веселий і життєрадісний, добрий і сердечний. Ти надзвичайно сміливий, бо не побоявся у відповідальний для країни час взяти до рук зброю! Я дуже Дякую твоїм батькам, що виростили Тебе справжнім патріотом. Разом з ними щомиті прошу Бога дати Тобі сили, зберегти Твоє життя!

     Сьогодні Ти, український солдате, складаєш найважчий для України іспит. Ти демонструєш усьому світу нашу європейськість, гідність і прагнення до свободи.

      На наших з Тобою очах твориться історія України. Ми, очевидці двох Майданів, двох революцій - Помаранчевої 2004 року і Революції Гідності 2013 року, мусимо вірити, що Україна назавжди залишиться територією гідності і свободи.

                   Пам'ятай, що Твого повернення з нетерпінням чекають рідні, 

          друзі, знайомі!

          А ще я і нескорена Україна!

          З любов’ю та вірою в Тебе і неподільність України, Мар’яна Кельман.

Капій Юлія

Кобзар  

Він жив надією, що кращий час настане,

Він вірив, що народ підніметься з колін,

І розірве довічнії кайдани

Й ходити більш не буде у ярмі.

Уже здійснилося, Тарасе наш великий,

Живемо у державі незалежній,

І маємо чудову нашу мову,

Мелодійну, рідну, калинову.

І прапор синьо-жовтий майоріє

На ньому тризуб Володимира сіяє.

Народ наш більше не скорить,

Бо в нього у душі вже раба немає.

Владислав Діліон

Шевченко прославився на весь світ,

Його твори, немов сонячне проміння, 

Мене охопило хвилююче тремтіння

Вірші вітають читача: "Привіт"!

 

Грицькан Ірина

Місто

На площі Театральній чудовий є фонтан,
А вранці там видніється легесенький туман.
Неподалік красується величний тут каштан,
   І не страшний йому ніякий ураган.    

                                                

Анна Севастьянова

Життя

Життя – це сон, та віримо ми в нього,

Життя – це мить, її не зупинить,

Життя – це те, що завдає нам болю

І радощі приносить мимохідь.

Життя – це  мрія, в кожного своя.

І права відібрати  немає ніхто.

Життя – надія, і віра, і воля,

Усе долаємо і далі ідемо.

Пам´яті  Т.Г.Шевченка

Ти плачеш, і цьому нема кінця

По стежці, що веде у небуття

Ти йдеш, забувши про страждання. Ти

Не бачиш сьогодення. Мов парі

Гра долі бавиться з тобою знов;

Терпке гаряче полум´я -  любов

Давно вже зникло в душах тих,

Що жили, дихали тобою, Україно,

Але загинули весною –

Великі – серцях малих.

Оповідання за віршем І.Малковича «Свічечка букви «Ї»

            Думка…Якою глибокою вона може бути. Мрії…Як далеко вони можуть піти. Мова…Вона є покликом нащадків, безоднею та символом вільної, сформованої нації. Щастя…Яким крихким воно може бути. Ще хвилину тому воно вигравало веселими промінчиками на твоїх устах , як уже зараз танцює прощальний вальс  і зачиняє за собою двері. Назавжди.

       Ти не тримаєш його, а дарма. Грюкнули двері. Сльози відчаю наповнюють дім.

        На землю тихо опускається сіра димка і перед нами постають дивні епізоди. Он там гордо виправляється козак, який дзвінко, мов соловейко, співає про далекий похід. Десь далі майорить книга – «Пересопницьке Євангеліє…», рукописна пам´ятка староукраїнської літературної мови…

      Раптом перед очима  - школа, клас.Учні за партами сидять, розмовляють російською! Стає соромно, ми червоніємо. Миготливі вогники постатей, історичні картини зникають.

-         Пробачте, Іване Антоновичу, не зберегли ми свічечку «Ї»…

Ботук Катерина

Легенда 

Петрів батіг

        В одному із наддністрянських сіл жив молодий гарний парубок Петро. Славився він веселою вдачею, спритністю до роботи та мужністю. І був у Петра кінь Рисак, якого вважав хлопець своїм вірним другом.

       Якось після важкої праці на полі Петро вирішив скупатися в Дністрі. Сонце стояло в зеніті і пекло нестерпно. Все живе сховалося в холодку і чекало, коли сонце поверне до заходу. Юнак узяв коня за повід і увійшов у чисту воду річки. Вона приємно лоскотала шкіру і змивала втому, несучи її аж до Чорного моря. Кінь вигинав спину і ніжився у теплій літній воді Дністра у той час, як Петро бризкав на нього срібними річковими перлами, намагаючись освіжити вірного товариша.

        Накупавшись вволю, юнак вивів коня на берег і пустив пастися на зелений моріжок, а сам приліг у холодочку під вербою.

       Чиїсь кроки пробудили Петра. Він розплющив очі і побачив над собою близько-близько усміхнену Настуню. Її сині очі світилися радістю і вона голосно засміялася.

-         А я тебе шукаю!

-         А ми з Рисаком купалися.

     Петрові частіше забилося серце, бо давно Настуня запала йому в душу. Щоб приховати своє хвилювання, він вийняв з кишені ремінь і почав різати його навпіл.

-         Що ти робиш?

-         Батіг для Рисака.

     Дівчина захоплено дивилася на вправні руки хлопця і крадькома кидала погляд на його засмагле обличчя, яке для неї здавалося найкращим у світі.

      За якийсь час батіг був готовий.

-         А можна мені прикрасити його? - запитала дівчина і показала очима на батіг.

-         Звичайно, - почервонівши, відповів юнак і простягнув Настуні його.

   Не задумуючись, вона зняла з голови синю стрічку і, розрізавши ножем її на смужки, прикрасила ними батіг, який тримав у руках Петро. Її пальці торкнулися його рук і хлопець на мить затримав їх у своїх долонях.

      Дівчина зашарілася, крутнулася на одній нозі і побігла по зеленому моріжку, де поважно походжав, пощипуючи траву, Рисак. Петро побіг за нею.

      Темної ночі обступили село татари. Вони – наче чорні круки -  чекали слушної миті, щоб зненацька захопити його, а мешканців перетворити на товар, який принесе неміряні прибутки.

     Важкою червоною кулею викочувалося з-за горизонту сонце. Воно схарапуджено поглядало на село і боялося сколихнути спокій. Але раптове татарське «гейкання» розбудило всіх одразу. Не було куди тікати. Міцні аркани гадюками обвивали шиї молодих дівчат, смертоносні стріли пронизували серця літніх людей, маленьких дітей дикуни відривали від материнських грудей, а непокірних, героїчних чоловіків, які кинулися рятувати свої сім̕ї, в̕язали на довгий воловід одного за одним. Скрізь чути було крик, безпорадний лемент і дитячий плач.

       Петро розгублено шукав очима Настю. І раптом її русява коса промайнула за рогом сусідньої хати. Петро кинувся за нею. Страх і безвихідь гнали їх за село. Рисак був поруч. Хлопець посадив дівчину поперед себе на коня і вони помчали щодуху. Петрів батіг свистів у повітрі і заставляв коня  бігти ще швидше. Позаду мчало безліч татар.

   -  Куди тікати, де знайти порятунок? – як іскри спалахували і відразу ж згасали думки Петра.

      Попереду дорога обривалася в глибокий Дністер. А позаду – чорна смертельна хмара татар.

       На зелену траву впав Петрів батіг. Закоханих на коні накрили сині хвилі Дністра. Розчаровані завойовники зупинилися над глибоким урвищем і розчаровано розводили руками.

       Петро та Настя назавжди злилися душами у вічності і полинули у височінь літнього неба. А на тому місці, де впав Петрів батіг, наступної весни проросла рослинка із міцним стеблом, продовгуватими листочками і зацвіла вона влітку синенькими квіточками. Ці квіти - ніби очі Петра, які дивилися залюблено на цей світ. Люди назвали її петровим батогом.